Лоренцо Антінорі

Правила роботи Лоренцо Антінорі

Я прожив у Лондоні 5 років і шукав нових можливостей. Звичайно, я завжди дивився в бік Азії, це ж величезний висхідний ринок. Природно, Корея не здавалася мені найочевиднішим вибором, але коли мені зробили пропозицію очолити барну програму Four Seasons, я зрозумів, що відмовитися буде нерозумно.

Спочатку було дуже складно: все абсолютно не так, як у Європі. Найскладніше – це мова. У Лондоні в мене не було проблем у спілкуванні ані з командою, ані з гостями. Зараз я вчу корейську, але результат так собі. Це нагадує мені про університет: я тоді був дуже поганим студентом. Поки я вивчив в основному вітання й самі базові фрази.

Багато що з того, до чого ми звикли в Європі, тут є абсолютно неприйнятним. Тут зовсім інший підхід до всього. Тут більше за все цінується повага, ієрархія, правила. Відносини з гостями тут є дуже формальними, особисті питання зовсім не вітаються. Наприклад, питання: «Як пройшов ваш день?» вважається недоречним.

У Європі ми звикли, що бармен – це персонаж, артист, він може яскраво себе проявляти. Тут бармен – це майстер, ремісник, він повинен триматися стримано й серйозно. Але ми намагаємося привнести елементи західної культури. Наші бармени дуже яскраві, вони намагаються розтопити лід і спілкуватися з гостями на більш близькій дистанції.

Коли я працюю за стійкою, всім зазвичай страшно цікаво: тут не звикли бачити іноземця, що працює в барі чи ресторані. Гості дуже соромляться, але цікавляться. І якщо я бачу, що гостю комфортно, я перетинаю межу, заговорюю з ним і навіть ставлю це запитання: «Як пройшов ваш день?»

В основному наші гості – це постояльці готелю, я зустрічаюся з ними 5 або 6 вечорів поспіль, я знаю про них все: чи є у їхній сім'ї те, що вони не їдять... Це допомагає створити дуже особистий контакт.

Зазвичай гості, приходячи в наш бар, очікують чогось дуже формального: один з цих нудних готельних барів, де бабусі п'ють чай або херес. Але сьогодні бар при готелі – це місце для енергії та творчості. Це глобальний тренд: багато з найкращих барів світу – це бари при готелях. І я дуже цьому радий.

Зазвичай у великому готелі не менше 500 працівників. Працювати в барі при готелі – це як жити в окремому маленькому всесвіті.  Ти всіх знаєш, всі знають тебе, всі практично живуть під одним великим дахом і роблять спільну справу.

Я з дитинства був «клоуном» у будь-якій компанії. І я швидко зрозумів, що мені підійде робота бармена: музика, дівчата, нові знайомства.

Більшість моїх колег, як і я, ніде не вчилися. Досвід набувається потом і сльозами.

Свій перший мохіто я зробив із тоніком замість содової. На щастя, гість нічого не помітив.

Я вчився на юриста, але не закінчив коледж. Я бачив у барі багато нещасних юристів. Тому я ніколи не шкодував, що не став одним із них. Важливо любити те, що ти робиш. Напевно, юристом бути більш престижно, ніж барменом, але для мене важливіше бути щасливим.

Я не думаю, що наша професія колись стане такою ж шанованою, як професія шеф-кухаря. Ми всі ж продаємо алкоголь, а він, чого вже приховувати, сильно шкодить здоров'ю.

Коктейлі – не головне в нашій роботі. Коктейлі – це просто кілька змішаних інгредієнтів. Хай вибачать мене колеги, але, якщо є рецепт, зробити коктейль може хто завгодно. Хороший бартендер – це той, кому є діло до кожної дрібниці: починаючи від температури повітря в залі й закінчуючи одягом персоналу.

Коли я сам приходжу в бар як гість, насамперед я дивлюся на те, як мене вітають. Уявіть, що ви знайомите свою маму з хлопцем. Якщо він незграбно й похмуро привітався з нею, маму вже важко буде переконати. Перше враження – завжди найважливіше. Якщо, входячи в бар, я не відчуваю, що мені раді, я більше не повернуся туди.

Мій стиль – це я сам, моя харизма. А якщо говорити про коктейлі, мені подобається бути прогресивним, але поважати традиції. Я би назвав це «еволюцією традицій». Я роблю цікаві та сучасні коктейлі, але водночас зрозумілі. Урешті, коктейлі повинні подобатися гостям і приносити гроші.

Найчастіше я шукаю натхнення у колег, в інших барах. Це звичайно ж не плагіат, а саме натхнення, пошук ідей і мій власний розвиток цих ідей.

Найскладніше для мене – це вести за собою команду. І взагалі бути впевненим, що команда розуміє мене. Звичайно, всі мої підлеглі говорять англійською, але більшість з них, наприклад, ніколи не були за кордоном, тому бар'єрів і непорозумінь дуже багато. І це не їхня проблема – це моя проблема, моя задача: знайти потрібні слова й пояснити їм, чого я хочу.

Моя мета – кожен день робити бар все краще й краще.