Яо Лу

Правила роботи Яо Лу

Я пішов працювати барменом просто тому, що вчився в університеті за спеціальністю «готельний сервіс» і хотів отримати досвід роботи у великому готелі. А хто отримує найбільші чаєві? Звичайно ж, бармен! Це й визначило мій вибір.

Готель, де я почав працювати, знаходився на території великого онкологічного центру. І моїми клієнтами були або пацієнти, або родичі пацієнтів, або лікарі. Їм було неважливо, що пити.  Їм було важливо, щоб до них проявили емпатію та співчуття. Тоді я зрозумів всю красу цієї професії: люди приходять у бар, щоб вийти з нього трішки щасливішими.

Можна годинами міркувати про екзотичні інгредієнти, подання, техніки, але вони не зроблять гостей щасливими. Тільки те, як ви спілкуєтеся, за великим рахунком має значення.
Мало хто розуміє, що коктейльне меню – це суцільний стрес для гостей. Прочитати й зрозуміти коктейльне меню – це дуже й дуже непросто, якщо ви, звичайно, не бартендер або не коктейльний гік. Більшість слів у меню зрозумілі одному відсотку людей у світі.

Ми працюємо у сфері обслуговування, а не у сфері задоволення свого его.

Мій стиль спілкування – максимально неформальний. Я завжди широко посміхаюся гостям, міцно тисну їм руку, іноді обіймаю їх, питаю: «Як вас звуть?»

Найскладніше в моїй роботі – це відповідальність перед інвесторами, а ще кадрові рішення. Але це частина шляху, який я обрав. Раз цього неможливо уникнути, то треба просто робити й все.

Я б назвав себе бартендером-неокласиком. Дуже важливо розуміти, чому класичні коктейлі саме такі, які є, чому вони досі популярні. Коли я придумую нові рецепти, мене завжди надихає класика.

Ще кілька років тому, якщо гість просив мене зробити йому джин-тонік, я обов'язково б додав щось від себе в цей коктейль. Але більше я так не роблю. Я думаю, що, замовляючи джин-тонік, гість чекає певний напій, і я повинен задовольнити його очікування. Класика є класика.

У Китаї люди тільки починають ставити собі питання: "Звідки ця яловичина? А ця вишня? А зараз сезон полуниці чи ні?» У США це відбувалося років 15-20 тому. А коли люди починають цікавитися їжею, вони починають цікавитися й напоями теж. А це значить: тут відкривається стільки можливостей! Тому я переїхав до Шанхаю.

Переїхавши у Китай, я зрозумів, що найбільше моїм співробітникам потрібна любов, потрібна похвала, потрібен хтось, хто підтримає їх у разі помилки. Цих людей дуже мало хвалили в дитинстві.

Я ненавиджу бари, в яких все дуже серйозно. Мені важливо сміятися, жартувати, не думати про те, як слід поводитися.

Я терпіти не можу бартендерів, які ходять в інші бари і все оцінюють. Це найгірше, що буває у світі! Хочеться просто сказати їм: «Ідіть до біса.» Розслабтеся, випийте, побудьте нормальними людьми!
Взагалі-то я терпіти не можу спікізі, тому що – ну, визнаймо, що зараз 2018 рік і алкоголь є легальним! Якщо ви маєте акаунт в Instagram, ну яке ви під три чорти спікізі? Ви звичайний бар, вхід у який дуже складно знайти. Я просто хочу випити, я не хочу півгодини шукати чортові двері!

Немає нічого прекраснішого, ніж команда, яка працює злагоджено. Це схоже на балет, де всі спілкуються без слів.